europravda.net

28-04-2015, 07:30Оксана Забужко: Великдень під час війни - кілька уроків

Оксана Забужко: Великдень під час війни - кілька уроків

"Це - про війну. І про ту, яка другий рік точиться на нашій землі. І про ту, яка майже два тисячоліття точиться під небом християнства", - Оксана Забужко, спеціально для DW.

Оксана Забужко: Великдень під час війни - кілька уроків

Оксана Забужко


У Києві неприємність: зачинилось арт-кафе "Руський Клуб КультРа". Кажуть, через проблеми з орендою. Страх прикро, бо місце було атмосферичне, "пригріте"-облюбоване інтеліґентною публікою (там-таки була й книгарня, і перше, що бачив відвідувач при вході - це загорнутих у пушисті ліжники й коци дівчаток і хлопчиків з носами, встромленими в книжку над паруючим керамічним горнятком), а головне - це був єдиний на весь історичний "город Володимира" заклад в українському етнічному стилі і з "високою" національною кухнею, тобто такий, куди можна було запросити чужинців, аби навіч продемонструвати їм, що "Україна не Росія". Зі стрімко множеними нині по центру Києва вульгарно-крикливими вивісками "Вареничная Катюша" та "всякими-разними", "понаєхавшими" з окупованих територій, "Сплетнями" робити це буде значно складніше. Культурне обличчя столиці, м’яко кажучи, сильно перекосилось. Але зараз я не про це.

Що перечепило мою увагу - це те, як у соцмережах (які, хай і з натяжкою, можна все-таки вважати "воксом популі"), на хвилі масового дружного оплакування "культового закладу" швидко прорізалась і оформилась протилежна тенденція, що її слід би назвати самозахисною, - потреба негайно віднайти (а як не віднайти, то хоч вигадати!) в біографії потерпілого "Ра" щось погане: і директор їхній, виявляється, нехороший чоловік, і ціни були зависокі, і гурти не завжди бездоганні запрошувалися з концертами, і в книгарні хтось одного разу бачив на полиці щось расистське, ну, а вже "Велесова книга" - тут і мови нема, це ж стовідсотковий фейк… Безглуздо запитувати, "при чому тут міліція, як грім порося вбив?" - який стосунок мають усі ці, навіть якщо справді достеменні й нотаріально засвідчені, репутаційні плями до всім очевидного факту, що місто зазнало відчутної культурної втрати: такі плями на те й вишукуються, щоб амортизувати силу удару від того очевидного. Повірити в те, що потерпілий якимсь чином "сам і винуватий" - і тоді ми "нічого йому не винні", навіть співчуття: нічого не сталось, життя й далі прекрасне, і можна з легким серцем повертатися до порядку денного, який там у кого є…

І ось це вже - не про кав’ярню, це - про війну. І про ту, яка другий рік точиться на нашій землі. І про ту, яка майже два тисячоліття точиться під небом християнства.

"Je suis 84%"

Тому що це, звичайно ж, "людське, надто людське" - і вічне, те, що по-євангельському зветься "плоть слаба": всі ми любимо комфорт, у тому числі - психологічний. А жодному психічно здоровому індивідові не буває комфортно, коли на його очах чиниться якесь неподобство (несправедливість, кривда і т.д.), - це змушує до дій, спрямованих на виправлення ситуації, на відновлення своєї "пошкодженої світобудови" до стану, з яким "можна жити". Якщо ж такі дії в реалі, з якихось причин, унеможливлено (а якщо втручатися стрьомно? а якщо просто тупо - влом розбиратися?..), комфортолюбна більшість природно обирає, за законом душевної інерції, шлях найменшого спротиву - і виправдовує своє невтручання (класичний приклад - мовчки пройшов повз бандитів, котрі ґвалтують жінку) тим, що "скидає вину" - на жертву (а чого вона коротку спідницю одягла?!). Саме тут і пролягає межа людяности: та невидима "червона лінія", за яку так легко непомітно "заступити".

Передает ««Deutsche Welle»
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментариев: 0

Добавить комментарий

Информация

Комментировать статьи на нашем сайте возможно только в течении 20 дней со дня публикации.